Естетика епохи Відродження

    В епоху Відродження формується уявлення про людину, як "земного Бога", яка є справжнім творцем своєї сутності та всього, що створюють людські руки й інтелект. Ця ідея найбільш повно втілюється в постаті митця, який у своїй творчості об'єднує людське (тобто майстерність, виконання) і божественне (ідею, талант). Саме така людина стає справжньою універсально розвинутою особистістю. Саме митець, художник, об'єднуючи в своїй діяльності теорію і практику, створюючи реальні предмети з "нічого", з ідеї, задуму, уподібнюється Богу. Тому мистецтво займає таке важливе місце в культурі Відродження, а художник із ремісника, яким його вважали за середніх віків, перетворюється на митця, що користується суспільною повагою.

  В епоху Ренесансу формується сучасне уявлення про мистецтво, розвивається теорія мистецтва - естетика. В центрі мистецтва знаходяться людина і природа. Художники і скульптори шукають засобів прийомів відповідного відтворення життя у всій його різноманітності багатстві. Для нього митці звертаються до математики, анатомії, оптики. Спираючись на рівень знань свого часу, гуманісти створюють численні трактати про живопис, архітектуру, культуру взагалі. Особливістю естетики Відродження було те, що вона безпосередньо пов'язувалась із художньою практикою. Сутність мистецтва визначалась як "наслідування природі", тому саме живопис, як вид мистецтва, що максимально точно відтворює дійсність, розвивається найбільш інтенсивно.